Аналіз

Аналіз драми-феєрії "Лісова пісня"

Рід літератури: драма.

Жанр: драма-феєрія (твір, у якому реальне поєднується з фантастичним, діють каз­кові персонажі).

Тема «Лісова пісня»: розкриття зв’язку людини й природи, безсмертя вічних людських цінностей, добра і зла, волі як основного джерела щастя людини, різниці між високим покликанням людської душі та дрібним буденним життям, яка й призводить героя до трагедії.

Ідея: нездоланності життя, невмирущості мрії людини:

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

Віра в те, що найвищі людські життєві цінності безсмертні: що більше таких цінностей має людина, то світліші її ідеали, глибша і чистіша людська сут­ність. Тобто Добро завжди перемагає Зло.

Дійові особи: 

• головні персонажі: Мавка, Лукаш; 
• другорядні персонажі: дядько Лев, Лукашева мати, Килина, діти Килини; 
• міфічні персонажі: «Той, що греблі рве», Потерчата, Русалка, Водяник, Русалка Польова, Доля, Злидні, Перелесник, Пропасниця, Куць, Лісовик, «Той, що в скалі сидить».

Композиція: найхарактернішою особливістю композиції «Лісової пісні» є органічне пере­плетення життя двох світів — природи й людини. Стосунки між людьми і лісовими істотами дають імпульси до зародження і розвитку конфлікту, що визначає сюжет феєрії, в якому розкриваються характери дійових осіб, реалі­зується творчий задум автора.

Складається з прологу і трьох частин. Зовнішньою композиційною особливі­стю драми є відсутність поділу актів на яви. Пролог являє собою самостійну драматичну сцену, прямо не зв’язану з розвитком сюжету. Він уводить чита­ча у світ природи, знайомить із фантастичними істотами, які заселяють во­линські хащі та лісове озеро. У пролозі окреслюється недобре, вороже став­лення «водяного роду» до людини. Згодом воно позначиться на подальшому розвитку подій; природа — повноправна дійова особа п’єси.

Композиційно драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різ­ними порами року, із зародженням, розвитком, згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша. Пролог вводить читача у світ казки, в якій діють фантастичні істоти, містить у зародку вияви всіх конфліктів, реалізова­них у драмі. Композиційну роль у творі відіграють картини природи. Сюжет твору становить історія кохання Мавки й Лукаша. Пори року змінюються відповідно до розвитку почуттів Мавки й Лукаша: провесна — пробудження кохання; весна— його розквіт; пізнє літо — зрада Лукаша (відбувається зав’язка конфлікту і перипетії кохання); осінь-зима — смерть Лукаша, але миттєвості весни символізують перемогу над смертю і поєднання душ зако­ханих; у такий спосіб авторка підкреслює також і багатогранний зв’язок лю­дини й природи.

Композиція:

• Зав’язка: дитина лісу Мавка, розбуджена голосом сопілки сільського парубка Лукаша, прокидається від зимового сну.
• Розвиток дії: З’являється молодиця Килина — втілення бездуховності й моральної обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці — уособленню любові й краси. Коли Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ, зникнути «у підземеллі темного Марища» — «Того, що в скалі сидить».
• Кульмінація: розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство.
• Розв’язка: Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш залишається в зимовому лісі разом із привидом Мавки і поступово замерзає з усмішкою на вустах.

Особливість сюжетної побудови «Лісової пісні» виявляється у наявності двох кульмінаційних вершин, адже після першої кульмінації (Лукаш зраджує Ма­вку і сватає Килину; його вибір штовхає Мавку в обійми «Того, що в скалі сидить») події не йдуть на спад — третя дія («пізня осінь») виявляє колоса­льну боротьбу пристрастей: Лукаш перетворюється на вовкулаку і знову стає людиною, Килина заклинає Мавку, перетворивши її на вербу.

Розв’язка твору оптимістична: краса — вічна, як світ. Твір завершується ремаркою-епілогом: звучить «переможний спів кохання», «зимовий день зміня­ється в ясну, місячну весняну ніч», що єднає в пориві любові Мавку й Лука­ша. Заметіль білого цвіту переходить у сніговицю. Коли вона минає, видно нерухомого Лукаша з усміхом щастя на устах. 

Новаторство Лесі Українки у змалюванні природи в «Лісовій пісні» виявля­ється у синтезі різних видів мистецтв, своєрідному кінематографічному ефе­кті, що передбачає швидку зміну звуків, рухів і навіть часу. У створенні відповідного емоційного настрою важлива роль належить широ­ким поетичним ремаркам, які викликають в уяві читача відповідне пейзажне тло, сприяють докладнішому розкриттю світу дійових осіб.

Проблематика «Лісова пісня»:

1. духовності людини;
2. пошуку гармонії в житті;
3. кохання і зради;
4. сімейного життя; високого пориву душі й буденності;
5. матеріального і духовного в житті;
6. життєвого вибору;
7. роздвоєння душі;
8. добра і зла;
9. внутрішньої свободи людини;
10. гармонії людини і природи.

Художній напрям, стиль: модернізм: неоромантизм.

Примітки: У «Лісовій пісні» втілилося народне сприйняття навколишнього світу, давнє міфологічне мислення українців. У «Лісову пісню» письменниця вклала «цвіт душі». Твір вражає красою високої мрії, музикою мови.

Сама ж історія написання п’єси нерозривно пов’язана з так званим грузинсь­ким періодом життя поетеси (1908-1913). Під впливом розлуки з рідним кра­єм Леся Українка, не маючи змоги через хворобу відвідати дорогу її серцю Волинь, згадала свої ліси і «затужила за ними». Саме ця туга, за словами са­мої поетеси, і була справжнім імпульсом до створення «Лісової пісні». П’єсу написано в небачено короткі строки — за дванадцять днів липня.

З листа Лесі Українки до сестри: «Писала я її недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій».